Сегодня в смт Макарів 16.06.2019

Реванш олів'є: кожен із нас має зробити безкомпромісний вибір

Забудьмо про війну. У мене зі слухом усе гаразд, із почуттям реальності так само, я лише пропоную уявний експеримент. Забудьмо також про війну гібридну, тобто про духовну переважно отруту, яка потрапляє в наш інфопростір зі Сходу, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Припустімо, йдеться виключно про збереження та навіть плекання суто культурного спадку: "стариє пєсні о главном", телебачення зразка олів’є... Бо це ж минуле, його не змінити, як і наших мам і бабусь, вони так звикли. Хай відійде в природний спосіб. Колись.

…Близько 30 активістів пікетували телеканал "Інтер" напередодні 9 травня на знак протесту проти ватної програми на свята. Там був концерт "зі сльозами на очах", серіал власного виробництва про дівчат на війні, кілька радянських фільмів – усе формально в межах закону, а дух до справи не підіш’єш. Але поміряти можна. У підсумку концерт зібрав рекордний рейтинг (частка 19,1% за панеллю 18+, 50+) і довів, що старі пісні почуваються ще ого-го!

Де закінчується ностальгія за репродуктив­но стурбованою юністю й починається відверте "Путін, прійді!", визначити важко. Теоретично одне можливо без другого. Так само, як і російськомовні українські патріоти. Теоретично та практично. Хіба ми таких не знаємо? Питання лише в динаміці.

Читайте також: Солодка отрута імперії: маємо позбутися цієї постколоніальної залежності

Зазвичай нормальний українець зі Сходу та Півдня проходить більш-менш тривалу еволюцію. Вона включає в себе підвищення цікавості до власного коріння, поступову відмову від колись улюбленого культурного (в лапках і без лапок) продукту, переорієнтацію на щось ментально ближче й сучасніше, якщо вітчизняний інформаційний ринок спроможний це запропонувати (а він останнім часом на це здатен).

Паралельно триває вирощування всередині себе специфічного імунітету, який автоматично відкидає ворожий зміст, нарешті майже спонтанні, дедалі частіші спроби послуговуватися українською та усвідомлення того, що все це не результат примусу, а наслідок логічного та, перепрошую, єдино можливого розвитку.

Я знаю людей, які до нестями любили Булгакова, Стругацьких, Платонова, Окуджаву, а тепер до них байдужі – це штрих до портрета мого покоління. Я сам виріс на фільмах Тарковского, то було майже молитовне поклоніння. Буквально кілька тижнів тому спробував передивитися "Дзеркало" – не зміг. Вочевидь така радикальна відмова має травматичний характер, нічого дивного, не кожному поколінню доводиться перевідкривати для себе світ.

Навпаки, ті з моїх знайомих, хто волів безкомпромісно залишитися у старій мовно-культурній системі координат, драматичним чином опинялися в минулому часі з усіма своїми неврозами, роздвоєністю, неадекватними істеричними реакціями. Можливо, це мені так пощастило? Мені їх шкода, доки не почую від них або не прочитаю щось таке, після чого не хочеться вітатися.

Зі знайомими, які залишилися в Росії, за ліченими винятками, в чомусь простіше. Вони кажуть про нашу "русофобію", і я змушений із ними погодитися. Геть лицемірство: наш нинішній порядок денний саме русофобія. Це не просто несприйняття якогось абстрактного "русского мира", а органічне відторгнення великої російської культури й окремих її носіїв. Я все ще називаю цю культуру великою, але нам тут значно зрозуміліше, ніж будь-де, чому саме та як у її надрах визрів цей потворний антигуманний світогляд, яким вона сьогодні майже вичерпується.

Читайте також: Сигнали для президента: 10 червоних ліній, які не можна перетинати

Зверхність, спрощення, агресія, архаїка, вторинність – ось на що прирікає себе кожен, хто наполягає на збереженні російської матриці. Може, колись Росія видужає, вилюдніє, мене це вже не обходить. Може, колись ми будемо здатні сприймати російський спадок відсторонено й навіть знову захоплюватися Толстим і Бродським, але це відбуватиметься з геть іншої дистанції.

Наразі ж нащадкам обох традицій – і колонізаторів, і підкорених – доводиться робити безкомпромісний вибір. І що складніше прокладає собі шлях українська альтернатива, то він важчий. Розквіт сучасної вітчизняної культури все ще далекий від тотального. Те позитивне, що відбувається в літературі, кінематографі, музиці, візуальних мистецтвах, легко відкрутити назад, якщо держава вирішить змінити курс або дасть зрозуміти, що "какая разніца".

Будь-яке загравання з електоратом, будь-які спроби примирити між собою дві картини світу, які за суттю своєю протилежні одна одній, ні до чого путнього не приведуть. Буде або Росія, тільки вутла, слабосила, квола, провінційна, або повноцінна Україна. Ось що мали б затямити наші рідні еліти.

Жодна гіпотетична "імперія-лайт", обеззаражена й детоксикована, неможлива за визначенням. Готуйся до танків, ФСБ, "вертикалі", обрізаного інтернету, таборів і безконт­рольної влади таких бариг, які тобі тут досі й не снилися. Не вірять. Сподіваються. Не думають. Нічого, ми нагадаємо. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

По материалам: https://uainfo.org/blognews/1558359416-revansh-oliv-e-kozhen-iz-nas-mae-zrobiti-bezkompromisniy.html

Смотрите также

Гороскоп на 17 травня для всіх знаків зодіаку
Як велосипед впливає на здоров'я чоловіка
"Арсенал" піддав критиці УЄФА за вибір місця проведення фіналу Ліги Європи
На які підводні камені чекати українським родинам у новому законі про ЖКП
Конференція «Як зробити ваш контент оригінальним і надихаючим. Досвід BBC»